Місце знаходження:
розташоване за 15 км від Канева, за 25
км від залізничної станції Миронівка. Через село протікає річка Росава,
проходить автомобільна траса Канів - Київ.
Адміністративне
підпорядкування: Степанецька
сільська рада
Село Степанці – одне з найбільших сіл Канівського району. Свій початок воно бере з давніх часів. Свідченням цього є речі доби бронзи, кургани скіфських часів, поселення черняхівської культури, два городища та скарб періоду Київської Русі, виявлені поблизу села.
Точних відомостей про походження назви села та його перших жителів немає, але із тверджень старожилів, яким передавали їх батьки та діди, назва села походить від слова „степ”. Якщо навколишні села розташовані на пагорбах, у балках та долинах, то Степанці дійсно були засновані по степу.
1239 року Канів, в тім числі і Степанці, були спустошені монголо-татарською навалою. 1305 року Канівщина була загарбана литовськими феодалами. Після Люблінської унії 1569 року польська шляхта поширила своє панування на Правобережну та Лівобережну Україну. 1739 року Правобережна Україна була возз’єднана з Лівобережною в межах Російської держави.
У 1741 році село Степанці нараховувало всього 50 дворів, а після реформи 1861 року, у зв’язку із розвитком капіталізму, воно перетворилося у типове єврейське тогочасне містечко з дрібною кустарною промисловістю та промислами. «Київський вісник» за 1900 рік повідомляє, що в Степанцях було дворів 1120, жителів 7247 (із них євреїв - 3696 ), землі – 4060 десятин, в тім числі панської – 1428 десятин, селянської – 2492 десятини. У Степанцях був цукровий завод, на якому працювало 296 робітників, також був винокурний завод (працювало 47 робітників).
Село Степанці з давніх-давен спеціалізувалося на хліборобстві. Воно належало двом поміщикам: Хамцю Антону Людовиковичу та Розову Михайлу Олексійовичу. В кінці 1916 року поміщик Розов продав землю і виїхав у Польщу. Поміщиця – вдова Хамця та її діти в листопаді 1917 року втекли в Польщу.
Сьогодні село умовно розділяють на 6 кутків: Містечко, Рудка, Пилява, Слобода, Харківка, Заросава . Спробуємо, користуючись спогадами старожилів, пояснити їх назви
«Слобода» - колись тут були вільні землі, куди селяни тікали від кріпацтва.
«Харківка» - землі в давнину належали козакові Харку.
«Заросава» - це територія села, яка знаходиться за річкою Росавою.
«Містечко» – у 18-19 ст. тут проживало багато євреїв, які займалися торгівлею і кожна сім’я мала своє місце, лавку.
«Рудка» – тут було багато родовищ рудої глини.
Куток Пилява має свою власну історію, оскільки в давнину був окремим селом. В книзі «Сказание о населенных местностях Киевской губернии…» є згадка про нього.
«Пилява, село, над речкою Росавою, в 15- ти верстах от Канева; на двух высоких горах, называемых Стовповихою и Городком находятся признаки военных укреплений. Пилява – герб многих дворянских фамилий, к которому принадлежали Яков Потоцкий, староста Чигиринский, коего владения простирались до этих мест. Ныне село принадлежит Дарию Осиповичу Понятовскому, иле точнее его супруге Дионисе Дионисеевне Понятовской, приобразившей это село в 1837 году покупкою от Антона Ипполитовича Сущанского – Проскуры; но 367 дес. земли приобрели крестьяне в собственность в 1863 году, по силе выкупной сделки, за 17, 411 рублей. К Пилявскому имению Дария Понятовского причисляется 10, 002 дес. земли. В Пиляве жителей обоего пола 470.
Церковь здесь построена первоначально православная Свято – Михайловская, но как она была очень тесна и построена из гнилого дерева, то в 1784 году кругом ее прихожанами построена новая из дубового дерева. Но эта церковь в 1836 году сгорела, на ее месте жители построили в 1848 году новую из церкви купленной благодетельным каневским купцом Исакимом Повствином, в Корсуньском монастыре за 500 рублей ассигнаций. Она очень мала и не имеет колокольни».
